Лебеді материнства

«Лебеді материнства» — один із найглибших і найніжніших творів Василя Симоненка, написаний навесні 1962 року. Цей вірш поєднує в собі інтимну колискову з громадянською настановою, що звучить як духовний заповіт. Натхненням для поета стали його власна мати, яка самотужки виховувала сина, та народження його сина Олеся, що додало твору особливої щирості та теплоти.

Симоненко, відомий своєю глибокою любов’ю до України та матері, створив цей вірш як поєднання особистого досвіду та національної ідентичності. Його поезія відзначається глибоким патріотизмом і щирістю, що робить її близькою та зрозумілою для широкого кола читачів.

У вірші мати співає синові колискову, сповнену казкових образів: рожевих лебедів, зоряного неба, мавок. Але за цією поетичною оболонкою ховається глибока тривога за майбутнє дитини. Мати розуміє, що син виросте, вирушить у дорогу, де його чекатимуть спокуси, вибори, випробування. І вона нагадує йому про найголовніше: «Можна все на світі вибирати, сину, / Вибрати не можна тільки Батьківщину». Ці слова стали крилатими, вкарбувалися в національну свідомість як символ вірності рідній землі.

«Лебеді материнства» — це не лише поетичний твір, а й глибока філософська рефлексія про зв’язок між матір’ю та дитиною, людиною та Батьківщиною. Цей вірш нагадує, що любов до рідної землі, як і материнська любов, є безумовною і незамінною. Він залишається актуальним у всі часи, особливо коли нація переживає складні випробування.