Відмінювання — це зміна форми слова за відмінками (відповідно до ролі слова в реченні). У правильному мовленні це надзвичайно важливий інструмент. Відмінки показують граматичний зв’язок між словами: підмет, додаток, обставина тощо. Дізнайтеся, як правильно відмінювати слово «Львів» та «львів’яни», щоб правильно використовувати їх на письмі та мовленні.
Львів: відмінювання
Це іменник чоловічого роду (топонім) другої відміни, тверда група, власна назва.
відмінок | однина | множина |
називний | Львів | — |
родовий | Льво́ва | — |
давальний | Льво́ву | — |
знахідний | Львів | — |
орудний | Льво́вом | — |
місцевий | Льво́ву, Льво́ві | — |
кличний | Льво́ве | — |
Яку форму матиме іменник Львів у різних відмінках: приклади речень
Приклади речень у всіх відмінках однини:
Називний відмінок (хто? що?) Львів славиться своєю архітектурою та кав’ярнями.
Родовий відмінок (кого? чого?) Я щойно повернувся зі Львова. У центрі Львова багато туристів.
Давальний відмінок (кому? чому?) Я поїду у відпустку не в Київ, а до Львову. Місто дало Львову нове дихання після реставрації.
Знахідний відмінок (кого? що?) Я обожнюю Львів за його атмосферу. Вона не вперше відвідує Львів.
Орудний відмінок (ким? чим?) Ми гуляли старим Львовом, милуючись вечірніми вогнями. Подорож із Львовом залишила теплі спогади.
Місцевий відмінок (на кому? на чому?) Вони зупинилися в готелі у Львові. На вулицях у Львові сьогодні людно.
Кличний відмінок (звертання) О, Львове, місто мрій і легенд! Прощавай, Львове, до нових зустрічей!
Львів’яни, львів’янин та львів’янка: відмінювання
відмінок | однина | множина |
називний | львів’я́нин | львів’я́ни |
родовий | львів’я́нина | львів’я́н |
давальний | львів’я́нинові, львів’я́нину | львів’я́нам |
знахідний | львів’я́нина | львів’я́н, львів’яни |
орудний | львів’я́нином | львів’я́нами |
місцевий | львів’я́нинові, львів’я́нині, львів’янину | львів’я́нах |
кличний | львів’я́нине | львів’я́ни |
Львів’я́нка — іменник жіночого роду першої відміни, тверда група, топонім.
відмінок | однина | множина |
називний | львів’я́нка | львів’я́нки |
родовий | львів’я́нки | львів’я́нок |
давальний | львів’я́нці | львів’я́нкам |
знахідний | львів’я́нку | львів’я́нок, львів’янки |
орудний | львів’я́нкою | львів’я́нками |
місцевий | львів’я́нці | львів’я́нках |
кличний | львів’я́нко | львів’я́нки |
Львів’яни, львів’янин та львів’янка: приклади речень
Приклади речень зі словами львів’янин, львів’янка та львів’яни у різних формах:
Кожен львів’янин пишається своїм містом.
Я познайомився з львів’янином у поїзді до Одеси.
Цей подарунок належить львів’янину на згадку про подорож.
Вони довго розмовляли з львів’янином про історію Львова.
Вона — справжня львів’янка, розумна й елегантна.
Ми слухали розповідь львів’янки про старовинні храми.
Цей вірш присвячений львів’янці, яку я зустрів у кав’ярні.
З дитинства львів’янка мріяла працювати у музеї.
Львів’яни дружні, гостинні й мають гарне почуття гумору.
У місті багато пам’яток, які добре знають львів’яни.
Ми захоплювалися розповідями львів’ян про культуру міста.
Святкування об’єднало львів’ян на центральній площі.

Зі Львова чи зі Львову
Слово «Львів» — це іменник чоловічого роду, у родовому відмінку однини (на питання: звідки?) правильно буде «зі Львова» (Я приїхав зі Львова.)
«Зі Львову» — неправильний варіант.
Форма «зі Львову» — це просторічний, діалектний або розмовний варіант, який часто трапляється у західноукраїнському мовленні, але не відповідає нормам сучасної української літературної мови.